КРЕМЛІВСЬКИЙ ПЛАГІАТ

  

    Будь-яка країна і кожен народ мають певну національну своєрідність, яка виявляється в специфічних, тільки їм притаманних рисах і особливостях. Своєрідність такої країни як Росія багато в чому пов'язана з географічними особливостями і в першу чергу з її величезною територією. Однак велич держави визначається не величиною її земель чи запасами корисних копалин, а неповторним етнокультурним і науково-технічним внеском у світову цивілізацію.

Сьогодні, як і кілька століть тому, в Росії дуже полюбляють говорити про її самобутність, винятковість, про оригінальність і велич російської культури і т. ін. Але якщо поглянути, наприклад, на московський Кремль, не можна не помітити його разючу подібність до міланського замку Кастелло Сфорцеско, сучасний державний прапор Російської Федерації нагадує перероблений прапор Нідерландів, а легендарна російська тільняшка аж надто вже схожа на смугасту сорочку бретонських рибалок.

      Звідки ж узялася така разюча схожість? Справа тут зовсім не в спільному корінні, яких у Росії з Європою не так вже й багато. А пояснюється цей феномен, як правило, дуже просто - маємо банальний плагіат.
        Якщо уважно придивитися до характерних «російських брендів», з'ясується, що якщо не все, то принаймні дуже багато, починаючи з державних символів і закінчуючи матрьошками і самоваром, Росія просто запозичила у всіляких чужинців, як на «загниваючому» Заході, так і на «дикому» Сході. Навіть свою історію Російська імперія списала, як недбайливий школяр.

Всі імперії живуть за рахунок того, що грабують інші народи, привласнюючи не тільки їхні матеріальні (природні копалини, людський ресурс тощо), а й духовні багатства (те, що сьогодні називається інтелектуальною власністю).

Так, наприклад, Римська імперія запозичила образ знаменитої капітолійської вовчиці у етрусків, орла - у хетів і т. д. Гітлер створював спеціальні зондер-команди, які розшукували реліквії по всьому світові, щоб привласнити їх собі. Але, як відомо, ні Римській імперії, ні Третьому рейху це не допомогло і вони просто розвалилися на шматки.

Імперії розпадаються в двох випадках: коли їх з'їдає сильніший хижак, і коли вони згнивають зсередини, не маючи власної національної серцевини. Якщо діють обидва ці чинники - імперії занепадають миттєво. Так і сталося з Російською імперією на початку, а з Радянським Союзом наприкінці минулого століття.

Прикметно, що розмови про самобутність Росії, її особливий шлях і оригінальну російську цивілізацію завжди виникали на тлі внутрішніх негараздів та погіршення відносин із Заходом.

Міф про особливий шлях - одвічна російська утопія. Але у кремлівської ідеології «самобутньої і неповторної російської цивілізації» існує один великий недолік. Знайти що-небудь «російське» в Росії виявляється досить складно. Практично все, з чого зіткане російське життя, є запозиченим і має чуже походження. Включаючи, до речі, і «велику російську культуру».

Нагадаємо, що не тільки Кремль, але і його собори були збудовані за італійським зразком. Російський самовар разом із чаєм потрапив до Росії з Китаю. А національний російський символ «матрьошка» - це простий плагіат з фігурки японського бога Фукурокудзю, привезеної з острова Хонсю.

Треба сказати, що багато росіян чудово це розуміли. Ще російський філософ і публіцист П.Я. Чаадаєв в одному зі своїх «Философических писем» писав: «Присмотритесь хорошенько, и вы увидите, что каждый важный факт нашей истории пришел извне, каждая новая идея почти всегда заимствована». Автор знаменитого тлумачного словника В.І. Даль наводить і відповідне російське прислів'я: «Немец своим разумом доходит (изобретает), а русский глазами (перенимает)». А видатний російський письменник І.С. Тургенєв з цього приводу зазначив: «Старые наши выдумки к нам приползли с Востока, новые мы с грехом пополам с Запада перетащили, а мы все продолжаем толковать о русском самостоятельном искусстве!».

Традиції запозичення, привласнення чужого в Росії мають давнє коріння. І назви «Росія» ще не було, а мешканці північного Залісся вже крали, видаючи чуже за своє і не соромлячись цим вихвалятися.

А починалося усе з «першого великороса», як назвав його російський історик В.Й. Ключевський, князя Андрія Боголюбського. Цей «благовірний» князь (а він канонізований Російською православною церквою, якщо хто не знає) починав свою кар'єру з … крадіжки!

1155 року тайкома від батька (великого князя київського Юрія Довгорукого) він втік з Вишгороду до заліського Суздаля, прихопивши з собою Вишгородську ікону Божої Матері. Так київський образ став Володимирською чудотворною іконою, що протягом всієї історії вважалася одним із оберегів Росії.

Боголюбському наслідували й інші «великороси», наприклад, московський князь Іван III, який привласнив собі візантійський символ – двоголового орла – в якості державного гербу.

За царя Петра I привласнення чужих надбань набуло рангу державної політики. Очманілі піддані тоді вже просто перестали звертати увагу на те, що змушував їх одягати, носити і чим користуватися перший російський імператор. Заморські камзоли раптом стали «російськими», ботфорти - «російськими», картузи - теж «російськими». Потім і креслення, і лоції стали «російськими», кораблі й верфі, прапори і штандарти, чини і посади ... усього й не перелічити.

Особливого розвитку плагіат набув у реінкарнації Російської імперії - СРСР. У науці і техніці, наприклад, майже усьому вартому уваги, що можна було роздобути по лінії розвідки, безсоромно привласнювалося «авторство» приймаючої сторони. Атомна бомба, перша радянська ракета, стрілецька зброя - лише дещиця з того, що було запозичене тоді на Заході. За європейськими ж технологіями створювалося й усе інше (автомобілі, побутова техніка тощо).

Те ж саме відбувалося і з культурою. Наприклад, практично всі популярні літературні дитячі казки в колишньому СРСР - прямий або непрямий плагіат. Доходило навіть до привласнення нацистських маршів. Користувалися закритістю, причому, не тільки країн і народів. «Залізна завіса» легко дозволяла видавати чуже за своє.

При цьому ніхто з плагіаторів не прагнув брати готову форму і наповнювати її своїм змістом. А свого національного змісту якраз і не вистачало. Діяли за принципом - якщо запозичувати, то усе цілим. Не витрачати ж зайві ресурси при технічних розробках, коли можна взяти уже щось готове. Те ж саме відбувалося в плані духовному, ідеологічному та культурному.

Однак найчастіше копії виявлялися лише жалюгідною подобою до оригіналів. Ще французький мандрівник та письменник маркіз Астольф де Кюстін, який написав книгу «Росія у 1839 році», зауважив, що біда росіян не в тому, що вони наслідують Європі, а в тому, що наслідують погано.

Нерідко представники різних країн і народів не усвідомлюють, що багато речей в їхньому повсякденному житті, які вважаються предметом національної гордості, насправді створені не ними, а мають чужорідне походження.

Але якщо народам, які ніколи не завойовували інші народи, а власним розумом і працею створювали багатства на своїй землі, дійсно є чим пишатися, то імперські держави будували свою ідентичність зовсім на інших принципах. У таких країнах більшість національних символів скроєні з досягнень та гордості інших народів.

Європейцям, наприклад, британцям або іспанцям, які століттями розвивалися в умовах свободи і демократії, без цензури і переслідування інакомислення, давно вже вдалося розібратися в тому, що дійсно було створено їхніми народами, а що було привнесено ззовні.

Та багато росіян з імперським мисленням і досі не бажають визнавати очевидний і давно відомий факт, що більшість символів, розкручених кремлівською пропагандою під маркою національних, насправді запозичені, привласнені або просто пристосовані до російської дійсності. Втім, деякі щиро вважають плагіат оригіналом внаслідок своєї малоосвіченості або в результаті нав'язаних їхній свідомості хибних думок і стереотипів. А брехня була безсоромною, на кшталт сьогоднішньої «кисилівщини». Сфальсифікованою є практично уся історія Росії, починаючи із самих її витоків.

Колись історики ще напишуть справжню, реальну російську історію, і тоді неминуче зруйнується міф про самобутність і винятковість Росії, розвіються хибні уявлення про «споконвічні російські бренди», які насправді далеко не завжди мають російське коріння.
Більш детально про російські запозичення можна дізнатися в книжці "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча", яку можна придбати на сайті http://mandrivets.com/product/kremlivskyj-plagiat-vid-shapky-monomaha-kepky-illicha