ЧОМУ МИ РІЗНІ?

Міф про єдиний "русский народ"

Українці і росіяни – це один народ чи два різні? Це питання виникло не сьогодні і не вчора. Та саме сьогодні воно набуло надзвичайної актуальності. Прихильники «русского мира» не тільки в Росії, а й в Україні впевнені, що ми «один народ», або якщо й не один, то принаймні дуже схожі й рідні. Натомість в іншому таборі говорять про разючу відмінність між двома народами, їхню індивідуальність і самобутність.

Проблема самоідентифікації народів завжди була і залишається центральною в будь-яких міжетнічних стосунках. Не виключенням тут є і взаємовідносини між українцями і росіянами. Ще не так вже далеко пішла в минуле наша спільна історія, тому багатьох не полишає стереотипність мислення щодо ідентичності обох народів. Багато хто й досі продовжує вірити, що ми один народ. Та, безперечно, неабияку роль тут відіграє цілеспрямована пропаганда.

Останнім часом кількість посилів від росіян до українців про «один народ» різко зросла. Від інтернет-тролів і журналістів до відомих політиків, від пропутінських «шісток» до ворогів його режиму. Це може означати лише одне – вони гранично чітко розуміють, що між державами обриваються останні зв’язки, палають мости і українці врешті-решт скидають з себе ярмо економічної, духовної та іншої залежності, котрим Росія «любовно» приковувала свою сусідку до своїх «скрєп».

Та так само можна почути болючі крики відчаю й з іншого боку, від тих, хто в Україні також ностальгує за «тюрмою народів», бо і тут далеко не всі готові до такого розриву. Вони, в свою чергу, вигадують методи, аби якнайдовше закріпити «русский мир» в українському інформаційному просторі. Витягують з небуття всіляких «експертів», привозять другосортних журналістів та зірок естради, яких видають за неабияких авторитетів, до думки яких необхідно дослухатися. А думка ця є до наївності простою: «Ми - рідні брати, ми - один народ».

Високопоставлені російські політики, незалежно від політичного забарвлення, стосовно українців та України також вперто твердять одну й ту ж саму імперську мантру. «Мы всегда считали, что русские и украинцы - один народ, я так считаю и сейчас» - цитує керівника держави одіозний російський телеканал. Про це президент Росії В. Путін заявив у своєму виступі на мітингу-концерті на Красній площі на честь річниці окупації Криму. Що вже казати про чиновників рангом нижче на кшталт чуркіних, лаврових та іже з ними.

Мета подібних лицемірних заяв гранично ясна. Якщо українці і росіяни не два різні народи, а єдиний народ, то щось негоже одному народу мати дві держави. Об'єднання України (чи певної її частини) з Росією, тобто одного народу в одну державу, має бути здійснено в повному обсязі. За допомогою «ввічливих», як у Криму, або не дуже ввічливих, як на Донбасі, «зелених чоловічків» у російській військовій формі, мирним шляхом або не зовсім – то вже не важливо.

Між тим, як свідчить багатовіковий історичний досвід, Росія ніколи й ні з ким не об'єднувалася на рівноправних, демократичних засадах, бо таки ж полюбляє зверхність та поневолення. Отож «братання», як правило, закінчувалося ярмом на шиї «братнього» народу.

Слід зазначити, що концепція єдності східнослов’янських народів дещо змінювалась, а точніше модифікувалася в різні історичні епохи. Спочатку, ще в Російській імперії, говорили взагалі про один народ, потім, за радянських часів, розуміючи, що треба все ж таки якось пояснити наявні відмінності, вигадали формулу триєдиного «русского» народа, що складався з великоросів, малоросів і білорусів. Нарешті, коли українці здобули незалежність, в нинішній Російській Федерації почали наголошувати на тому, що ми – братські народи, тоді ж з’явилося гасло: «Две страны – один народ».

Сьогодні міф про єдність чи схожість російського та українського народів, створюваний російськими ідеологами сотні років, починає валитися, як картковий будиночок. Неприкрита агресія Росії проти України переконує навіть зарозумілих адептів єдності в тому, що росіяни та українці далеко не брати і тим паче не один народ.

Проте і в Росії, і в Україні є досить багато довірливих людей, які й досі бездумно вірять в те, що їм втлумачували в голови багато років підряд, тому легенда про єдність ще живе. Як давно вже помічено, Російська імперія завжди напередодні воєн і криз розкручувала міф про слов'янське братерство. Недарма ще ідеологи Російської імперії з метою боротьби проти українців рекомендували саме доводити тотожність росіян з українцями. Цією концепцією Москва всіляко намагалася обґрунтувати «природність» своєї експансіоністської політики в Україні. Фактично, ідея єдності народів ставала ідеологічною основою проголошення єдності та неподільності Російської імперії.

Ще Катерина ІІ зазначала, що для того щоб зберегти імперію, не достатньо знищити лише самоуправління України. Треба знищити все, що відрізняє українців від росіян: українську мову, культуру, українські національні традиції та звичаї.

Тому мешканці України, які вважають себе не росіянами, а українцями, оголошуються шкідливою ​​сектою, націоналістами, бандерівцями, «хунтою» тощо. В той момент, коли українець приймає українську ідентичність, що виключає загальноросійську, він, в очах прихильників концепції єдиного російського народу, стає відступником, зрадником єдиної Росії, на зразок Мазепи, Петлюри чи Бандери. Так само розмовляти не російською мовою, а українською є такою ж національною зрадою.

Таким чином, росіяни намагаються показати всьому світові, що «українці» - це ті ж самі росіяни, а їх бажання бути самостійними і самобутніми повністю штучне, ініційоване ворогами Росії, які прагнуть розчленування і знищення російської цивілізації і єдиного російського народу.

Те ж саме ми спостерігаємо й зараз. Пересічним громадянам продовжують нав’язувати міф про єдиний «русский» народ, хоча це не відповідає історичним реаліям. Сьогодні новітні московські ідеологи знову намагаються довести, що українці і росіяни – це один і той же народ, щоб знову закабалити Україну і відновити імперію. Ось чому нині активно поширюються всілякі інсинуації у різних ЗМІ та й у деяких навколонаукових виданнях про спорідненість, а не окремішність двох народів.

Просування в Україні подібних ідей перешкоджає поступу українського народу в напрямку усвідомлення європейських витоків його національної культури, заважає усвідомленню глибин нашої українськості, сконцентрованої довкола цілісної європейської ідентичності.

На щастя в Україні існує розуміння неправдивості і підступності подібних теорій. «Немає у нас ніяких братніх народів під час війни. Є єдиний український народ, який іде в Європу, і є російський народ, який знаходиться в глибокій кризі», - заявив президент України П. Порошенко під час однієї із зустрічей з громадськими діячами.

Отже треба чітко усвідомлювати, що український і російський народи – це два окремих народи, різні за своєю ментальністю, культурою, історією, мовою. І хоча тривалий час обидва народи внаслідок певних історичних обставин опинились у складі однієї імперії (вирішальну роль тут зіграла спільна православна віра), сьогодні кожен з народів має окрему, незалежну державу і свій окремий напрямок розвитку.

Будь-яка етнічна одиниця (рід, плем'я, народ, нація) проявляється в історії певним типом поведінки. Сам же цей тип визначається у величезній мірі характером народу, або, вірніше, його психологією, менталітетом (базисними потребами та інтересами, традиційними уподобаннями і звичками, вихідними моральними нормами, початковими установками у спілкуванні тощо). Психології народів, характер їхніх почуттів, домінуючі емоції - це і є «дійові особи» їхньої історії. Якщо зрозуміти психологію, «душу» народу, властиві йому базисні цінності, можна зрозуміти і передбачити характер його відносин з сусідніми народами, його історичні устремління й цілі, його позиції та роль у світовій історії, в долі людства взагалі.

Дослідження національного характеру вбачається проблемою актуальною і необхідною на сьогодні, у добу формування молодих незалежних держав. Будь-яка нація прагне до з’ясування й упорядкування своїх ментальних етнічних ознак, оскільки це дає можливість не тільки пояснити досі не пояснене історичне минуле, а й, придивившись глибше до себе,  зазирнути у майбутнє й у чомусь навіть передбачити його. Розбудова української державності нагально вимагає глибокого та об’єктивного вивчення особливостей нашого народу. Одним із щедрих джерел для з’ясування ментальності народу є вивчення здобутків його культури, як матеріальної, так і духовної, зокрема, й творів наукової та художньої літератури.

Мета подібних досліджень полягає не в тому, щоб показати, що хтось кращий чи гірший за іншого, а в тому щоб висвітлити саме різницю між двома народами, яка склалася історично і об’єктивно, незалежно від наших вподобань, побажань чи суб’єктивних оцінок.

Ця різниця, не дивлячись на загальне походження, настільки очевидна та істотна, що й дозволяє вважати нас різними народами, а відтак пояснює й окремий історичний шлях обох народів, як у минулому, так і у сьогоденні та майбутньому.