ВІЙНА ЗА МОВУ

Сьогодні вже в котре з новою силою розгорнулась дискусія щодо української мови і мовного закону в Україні. Вочевидь, що це питання давно і геть-чисто заполітизоване. Та дивує й позиція деяких українських інтелектуалів. Письменник Олекса Різників, наприклад, вважає, що українська мова не потребує захисту, а книжки, в яких спростовуються імперські міфи про українську мову навіть не варто читати. Знані українські поети Борис Олійник, Дмитро Стус, Леся Мудрак та інші в самий розпал боїв на Світлодарській дузі видають спільний альманах з російськими поетами з метою «возвратить друг другу поле культуры, объединяющее наши страны».

Але така інфантильність і толерантність може дорого нам коштувати, бо наступ на українську можу з ворожого табору просто шалений. Колишній харків’янин, а нині відомий російський письменник і українофоб Едуард Лімонов в одному інтерв’ю висловився так: «Я раньше жил в Харькове до 23 лет. Я наблюдал эту публику. У нас было две украинские газеты, которые никто не читал, и весь этот тираж отправляли на рынок заворачивать селедку. Это были смешные люди, которые работали в этих газетах». Сьогодні Україні, як ніколи, потрібен жорсткий, послідовний, твердий, але виважений до дрібниць закон про мову. При цьому не слід зважати на закиди наших недругів або мимрення доморощених «толерастів».

І українській владі, і суспільству нарешті треба зрозуміти, що йде війна, і в тому числі війна за мову. Якщо сьогодні ми не зробимо все необхідне для захисту і розвитку української мови, завтра, як і раніш, україномовні газети в Україні слугуватимуть лише для того, щоб в них загортали оселедець. Та нехай буде навпаки. 

ПАЗЛ УКРАЇНА

Не можна не помічати той факт, що Україна була і є розколотою країною. Українці поділяються за мовою, віросповіданням, ставленням до тих чи інших політиків. При цьому, свою роль в розколі держави зіграли як проросійські, так і проєвропейські політичні сили. Всім було дешевше і простіше проходити у владу, граючи на протиріччях між двома частинами країни. Проросійські «рятували» Україну від націоналістів і Європи. Їхні противники «рятували» Україну від проросійських і Росії. Тільки принципової різниці між одними й іншими немає. Практично будь-який український політик міг виявитися як в одному, так і в іншому таборі. Склалися б обставини інакше, то Тимошенко з Порошенком сьогодні могли б успішно захищати «русский мир» де-небудь у Москві, а Янукович й досі намагався запхати Україну в Європу.