УКРАЇНА СВОЇХ НЕ КИДАЄ?

27 грудня 2017 року відбувся перший за останні півтора роки обмін полоненими між Україною і терористами з Л-ДНР за формулою 74 на 306 (фактично 73 на 233). Влада вже встигла приписати собі цю заслугу. Серед численних статей в мережі можна зустріти й такі заголовки як «Україна своїх не кидає!».

Звісно, що визволення українців з ворожого полону – це дуже добре. І тут не має значення навіть непропорційність цього обміну, адже кожний звільнений українець символізує хоча й маленьку, а все ж таки перемогу України. Це дійсно визначна і довгоочікувана подія. Ось тільки стосовно того, що Україна своїх не кидає можна заперечити.

На жаль кидає. Кидає з продажними судами та корисливою поліцією, з завищеними комунальними тарифами та заниженим курсом гривні, з недолугою медичною допомогою, з мізерними зарплатами у конвертах та ганебною пенсією, з українською мовою нарешті … І відбувається це не один раз на півроку, а, як не прикро, щодня.

А щодо визволення українських заручників з полону, то треба розуміти, що це не заслуга влади, а її обов’язок.

ЧИ БУДЕ В УКРАЇНИ СПРАВЖНІЙ ЛІДЕР?

Катастрофічний стан України загострив проблему адекватності українських політичних лідерів. Більше немає часу втрачати можливості такими ж темпами, як це відбувалося останні роки, не кажучи вже про весь період державної незалежності. Сучасний український політолог і публіцист Сергій Грабовський, говорячи про діячів Визвольних змагань 1917-1920 років, зазначає, що «уся новітня історія нашої країни - це правдива історія колосальних можливостей, нереалізованих з вини дрібних і дріб’язкових політиканів». Проте ці слова, на превеликий жаль, в повній мірі можна віднести і до сучасних українських політиків.

Якось фатально не щастить Україні з президентами. Перший – затятий комуніст, ідеолог компартії, який швидко зорієнтувався і змінив колір на жовто-блакитний; другий – червоний директор, котрий весь президентський термін вчився правильно розмовляти українською; третій – бухгалтер, який весь час запевняв, що «ці руки нічого не крали»; четвертий – двічі судимий зек, який навіть у злодійському середовищі отримав прізвисько «хам»; і, нарешті, п’ятий – барига, який збільшує свої статки під час кривавої війни зі східним агресором. То чи буде в України колись справжній лідер? Чи діждемося ми його?

Наш великий пророк Тарас Шевченко дав на це чітку відповідь: «О роде суєтний, проклятий, / Коли ти видохнеш? Коли / Ми діждемося Вашингтона / З новим і праведним законом? / А діждемось-таки колись».