«МЕНТИ»  ЧИ «ПОНТИ»? 

про реформи правоохоронних і судових органів

 Забавно, але усі професійні свята правоохоронних і судових органів в Україні (і прокуратури, і судів, і адвокатури, і до недавніх пір міліції) зосереджені в грудні. Вийшло так випадково або ж хтось спеціально звів їх в одному передноворічному місяці (адже ж одна шайка-лійка), одній лише Феміді відомо. Як на мене, так цілком логічно - щоб «благодатні дари» обдаровували служителів закону і порядку якраз під Новий рік.

А в цьому році нашим доблесним правоохоронцям довелося пережити ох які, скажемо так, далеко не прості реформи. Згідно з новою редакцією Закону «Про прокуратуру» прокурорські працівники позбавились багатьох прав (а заодно і відповідних доходів). Тепер прокурорам доведеться здійснювати свої права і обов'язки, як це встановлено Конституцією, а не бігати з перевірками по підприємствах і підприємцях у пошуках здобичі.

Не менш «кардинально» змінилася і система органів внутрішніх справ. Тепер замість міліції у нас з'явилася поліція. Але ось те, чи змінила зміна вивіски саму суть системи, викликає серйозні сумніви. Хіба що, якщо раніше в народі міліціонерів називали «ментами», то поліцейських по аналогії стануть звати «понтами». Воно і правильно, оскільки з «понтами» у наших «ментів» завжди було усе в порядку.

Ще гірше йдуть справи з обіцяним реформуванням судової системи. Люстрація суддів відбувається вкрай мляво, оскільки щосили саботується як на самому верху, так і на місцях. Тим часом, продажність і упередженість українських судів вже стали «притчею во язицех».

На початку минулого століття (близько 1916 року) січеславський поет Микола Кузьменко опублікував сатиричний вірш, в якому висміював тодішній суд:

Раз я в волості судився
З нашим сільським адвокатом.
Катом, катом, катом, катом…
З нашим сільським адвокатом.

Нас судили судді вбрані
В сукні й чоботи сап’янні.
П’яні, п’яні, п’яні, п’яні…
В сукні й чоботи сап’янні.

Вони совісті й закону,
Як скрізь водиться, служили…
Жили, жили, жили, жили…
Як скрізь водиться, служили.

Дуже довго клопотались,
Поки діло розібрали.

Брали, брали, брали, брали…
Поки діло розібрали.

Потім, добре розібравши,
По закону все зробили.
Били, били, били, били…
По закону все зробили.

І заставили у ноги
Уклонитись адвокату.
Кату, кату, кату, кату…
Уклонитись адвокату.

Тягли діло, гріх брехати,
Довго, ну, а помирили.
Рили, рили, рили, рили…
Довго, ну, а помирили.

Відомий український бандурист Михайло Домонтович поклав ці слова на музику і з успіхом виконував цю пісню перед публікою. Однак у 1930-х роках він, як й інші кобзарі, був репресований, а його творчість піддалася забуттю. Уже в наш час її включив до свого репертуару сучасний бандурист Віктор Мішалов. І, на жаль, вона як і раніше залишається актуальною. Минуло майже сто років, а в Україні так нічого і не змінилося.