ГОРЕ ФАРИСЕЯМ

Зараз скажу те, що багатьом патріотам мабуть не сподобається, але промовчати не можу, бо як сказано в Писанні: «Від надлишку серця вуста глаголять».

Я вже писав, як у розпал боїв на Соледарській дузі деякі наші знані поети презентували у Мінську спільний альманах російських і українських поетів під егідою «Россотрудничества». Писав про те, що обурила не стільки поведінка цих «заробітчан», скільки реакція, а точніше відсутність будь-якої реакції з боку нашої культурної спільноти, яка зробила вигляд, що нічого не відбулося, мовчки проковтнувши цю ганьбу.

Та ось нове загострення цієї війни з Росією – криваві бої під Авдієвкою. Щонайменше дев'ятеро загиблих, багато поранених серед військових, численні руйнування і поранені серед цивільного населення. А що ж наші борці за мову? Вони, як і раніше переймаються лише мовним законом, про події на Сході ані пари з вуст. Я спеціально проглянув сторінки найбільш завзятих борцунів - не те що обурення чи співчуття загиблим, немає жодної згадки. Для них це дріб’язки у порівнянні з глобальним мовним питанням. Від цього стає тоскно і гидко. Складається враження, що усі ці борці за мову живуть в якомусь паралельному світі, вони абсолютно відірвані від реалій сьогоднішньої України. Немовби ті сліпці з відомої китайської притчі, які зосередились лише на одній деталі, не бачачи слона в цілому. Невже те, як правильно писати «кажУ» чи «кАжу», важливіше за те, чи встоять наші хлопці на лінії фронту проти масованих обстрілів ворожої артилерії. І ще одне. Якщо ти так вправно вмієш жбурляти мідяки в обличчя російськомовним українцям, то не ліпше би було тобі поїхати на передову і жбурнути гранату у справжнього ворога.    

Все це дуже нагадує давніх фарисеїв, що вирізнялися фанатизмом у дотриманні зовнішніх правил благочестя. Сучасні фарисеї повсякчасно ратують за українську мову, рядяться у вишиванки, та коли доходить до реальних справ, до того, щоб із зброєю в руках захищати рідну землю волають «нема дурних».

Звичайно мова не винна, що в неї такі горе-захисники. Але я починаю розуміти тих діячів Визвольних Змагань 1917-1921 років, на кшталт П. Скоропадського чи Н. Махна, які не дуже переймалися мовним питанням під час тих доленосних подій. Мабуть вони все-таки мали рацію – і мова, дійсно, не головне, коли йдеться про те жити чи не жити людям і чи виживе взагалі твоя країна.