Неоптимістичні роздуми над печерною українофобією

Вже вдруге поспіль за останні три дні загальноукраїнський телеканал показує карту України без Криму. Спочатку 16 березня, у вечірньому випуску новин канал «UA: Перший», а 18 березня і канал СТБ в іншому ефірі.

Обидва канали вже встигли вибачитись перед глядачами, заявивши, що це нібито була технічна помилка.

Дивує, що з боку відповідальних високопосадовців досі немає адекватної реакції. І це у четверту річницю анексії Криму. Лише віце-прем’єр В. Кириленко у своєму твітері слушно зауважив, що це не випадковість, а чиясь цілеспрямована робота.

І це зайвий раз доводить, що Україна програє інформаційну та ідеологічну війну на всіх фронтах, як на зовнішніх, та і на внутрішньому. Нас давно вже б’ють на власній території.

Сьогодні в Росії видаються тонни і мегатонни українофобської літератури, яку ще донедавна без жодних перешкод можна було придбати і в Україні. Не дуже впевнений, що цього не можна зробити і зараз, не дивлячись на відповідні заборони. Натомість в Україні практично не видаються книжки, в яких би аргументовано спростовувались і розвінчувались численні російські міфи, як про Україну, її культуру, історію та мову, так і про «велич» усього російського. Як людина, яка стикалась з цим феноменом, можу стверджувати, що українські видавці із великим задоволенням друкують книжки про «метеликів і квіточки», наче немає ніякої війни, та як чорт ладану бояться видавати щось антиросійського змісту. Одні, заламуючи руки, жаліються, що «не можна сварити обидва народи», не розуміючи, що вони давно вже посварені, а інші з олімпійським спокоєм заявляють, що їм не цікаво «що там у москалів», не розуміючи, що найкраща оборона – це наступ.

Ще гірша ситуація відбувається в засобах масової інформації усіх різновидів. В Україні й досі дуже впевнено почуваються такі, наприклад, проросійські газети, як «2000», «Сегодня», радіо «Вести» або веб-портал «Украинский выбор» та їм подібні.

Я вже не кажу про бурхливу діяльність в Україні «Россотрудничества». Росія миттєво відреагувала усього лише на загострення дипломатичних стосунків з Великою Британією, заборонивши діяльність на своїй території Британської Ради (British Council). Натомість в Україні після чотирьох років анексії Криму та війни на Донбасі діяльність «Россотрудничества» є цілком бажаною для влади.        

Не зрозуміло чим займається так званий Мінстець. Складається враження, що ця структура була створена лише для пропаганди «успіхів» діючої влади, а не для боротьби з ворожою пропагандою.

Українські правоохоронні органи так само з більшим завзяттям і зосередженістю займаються боротьбою з «неправильними» патріотами та націоналістами чи міхо- та юлефілами аніж з відверто українофобськими структурами, як в Україні, так і за її межами. Впевнений, що і цього разу все знов таки закінчиться нічим. Винуватцям лише «помахають пальчиком», мовляв «ай-яй-яй», посилаючись на те, що це незначна технічна помилка.

І це буде черговою значною принциповою помилкою.