ТРИГОЛОВИЙ «РУССКИЙ МИР» 

Сьогодні основу новітньої кремлівської ідеології становить концепція так званого «русского мира». Ідеями «русского мира» сучасні ідеологи користаються, як виправданням для відродження Російської імперії. «Русский мир» є однією зі спроб створення утопічного російськоцентричного цивілізаційного «полюсу» альтернативного Європі і базується на трьох стовпах: православ’я; імперскість; російськість (російська мова і культура).

Ця триєдина формула основ («столпостен» за висловом М. Погодіна) є модернізованою калькою більш ранньої державницької формули XIX століття «православие – самодержавие - народность». Автором цієї тріади був граф С. С. Уваров, який вперше виголосив її 19 листопада 1833 року при вступі на посаду міністра народної освіти у своїй доповіді імператору «О некоторых общих началах, могущих служить руководством при управлении Министерством Народного Просвещения».

Важливу роль у просуванні «русского мира», як і раніше відіграє Російська православна церква. Сьогодні РПЦ, зокрема її представництво в Україні, є потужним організаційним ядром, яке оперує як людськими, так і фінансовими ресурсами, має вихід на політиків і бізнесменів республіканського та регіонального масштабу.

Виступаючи в ролі ключового «промоутера» «русского мира», патріарх РПЦ демонструє амбіції політичного діяча і прагне перетворити цей символіко-пропагандистський феномен на політичну реальність. Називаючи Росію, Білорусь та Україну «ядром русского мира», патріарх Кіріл безапеляційно стверджує: «Попри державні поділи, певні неузгодженості у політиці … ми духовно далі залишаємося одним народом і здебільшого – дітьми Російської православної церкви».

Не дивно, що патріарх РПЦ прямо агітує за «русский мир», адже православ’я для нього є синонімом імперського фактору, «русскости».

Під імперскістю слід розуміти погано закамуфльоване самодержавство або авторитаризм, що подаються, як «спільна історична пам'ять і спільні погляди на суспільний розвиток». Сутність імперскості гранично чітко сформулював ще на початку ХХ століття М. Меншиков, який писав у1910 році в статті «Нецарственный империализм»: «Русская империя есть живое царствование русского племени, постоянное одоление нерусских элементов, постоянное и непрерывное подчинение себе национальностей, враждебных нам. Мало победить врага – нужно довести победу до конца, до полного исчезновения опасности, до претворения нерусских элементов в русские. На тех окраинах, где это считается недостижимым, лучше совсем отказаться от враждебных «членов семьи», лучше разграничиться с ними начисто».

Ще один елемент «русского мира» - єдина культура і спільна мова, який нібито надає імперському проекту «цивілізаційного» звучання.

Сучасний російський етнолог, директор Інституту етнології і антропології РАН ім. Миклухо-Маклая, член-кореспондент РАН В.Тишков пише: «Именно русский язык и русскоязычная российская или советская культура вместе с исторической памятью объединяют и конструируют этот мир… Таким образом, русский язык, русскоязычная культура и демонстрируемый интерес к Родине отличают принадлежность к Русскому миру (курсив Тишкова. – Авт.)».

Діяльність по збереженню і розвитку «русского мира» передбачає насамперед роботу з розповсюдження російської мови та популяризації російської культури у світі. З цією метою Росією створено ряд державних та неурядових організацій, прийнятий Федеральний закон від 24 травня 1999 року № 99-ФЗ «О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом».

Сьогодні офіційно просуванням «русского мира» займаються такі організації як: Урядова комісія зі справ співвітчизників за кордоном, Міжнародна асоціація викладачів російської мови і літератури, Федеральне агентство зі справ Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, що проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці («Россотрудничество»), Фонд «Русский мир» та ін. Як вже зазначалося, активно також ведеться робота по лінії Російської православної церкви (зокрема, Відділом церковних зовнішніх зв’язків).

Окремо слід відзначити діяльність у цьому напрямку Фонду «Русский мир», як найбільш видимого інструменту підтримки проросійських організацій. Офіційно метою його діяльності є поширення російської культури та підтримка гуманітарних наук. До членів правління та опікунської ради фонду, крім викладачів і науковців, входять представники РПЦ, Адміністрації Президента, Генерального секретаріату МЗС, генеральні директори найбільших російських медіахолдингів ВГТРК та ИТАР-ТАСС. Цей фонд є передусім фінансовим інструментом, за допомогою якого цілком легально підтримуються потрібні Кремлю проекти.

Грантові програми фонду включають підтримку російськомовних ЗМІ, проведення міжнародних свят і фестивалів, пов’язаних з російською мовою і культурою, забезпечення підручниками та методичними матеріалами викладачів-русистів, організацію курсів російської мови. Кількість реалізованих в більш ніж ста держав проектів наближається до тисячі. Фонд «Русский мир» складається як мережева структура: крім функціонуючих у 41 країні центрів, видається журнал «Русский мир», діє Інтернет-портал, що збирає інформацію про російськомовні організації у світі та організовує їх взаємодію і спілкування, надає можливість дистанційного навчання російській мові, є радіо- і телеканал, розробляються плани глобального мовлення в Інтернеті.

Масштаби фінансування фонду дають змогу утримувати усю цю величезну структуру: лише бюджетом Російської Федерації у 2009-му на фонд було виділено 500 млн руб. (близько 100 млн грн.), а враховуючи участь у фонді таких структур, як «Российские железные дороги», РПЦ, медіахолдингів тощо, ця сума є значно більшою.

Проте проект «русский мир» - справа не лише посадовців у Москві. Для методів своєї роботи на територіях інших країн творці «русского мира» узяли усе «найкраще» з досвіду взаємодії з російською діаспорою, функціонування транснаціональних корпорацій (Газпром, Роснефть, Сбербанк Росії тощо), практики оксамитових революцій через неурядові організації та банального підкупу впливових людей у Європі та інших країнах світу.

Цілком слушним виглядає потрактування «русского мира» в якості сучасного аналогу «Священної Римської імперії німецької нації» або структурної кальки «арабського світу». Останній, до речі, також мислиться його ідеологами єдиною нацією, об’єднаною на підставі спільної релігійної ідентичності та мови, але штучно і тимчасово роз’єднаної західними колонізаторами на окремі держави.

Проте у сьогоднішній Росії відбувається підміна понять. Як зазначає відомий британський дослідник Тімоті Гартон Еш у своїй статті у впливовій газеті The Guardian, Путін неправомірно використав поняття «русский мир», зробивши його політичним лозунгом, згідно якому, «якщо ти розмовляєш російською, значить, ти належиш Росії».

На думку Еша на зміну «Росії Путіна» повинна прийти «інша Росія», яка послідує прикладу західноєвропейських народів, що благополучно розлучилися зі своїм імперським минулим. Відмова від імперії «вимагає створення нових відносин з сусідами, які говорять на близькій мові і поділяють багато сторінок культури та історії країни». Дослідник зазначає, що такий шлях вже пройшла Британія, яка розпрощалася зі своєю імперією. «Руський мир» також здатний на такий розвиток.

Українці є нащадками Давньої Русі, тобто також є «руськими» або точніше і історично правильніше «русинами», але це не значить, що вони мають бути росіянами чи малоросами. Те ж саме є справедливим і щодо іспано-, франко- чи англомовних. Між ними існують тісні культурні, економічні та політичні зв'язки, проте ці країни і народи не хочуть бути частинами однієї держави або імперії.

Еш з цього приводу доходить висновку, що «якщо іспано-, франко і англомовні країни змогли перейти від складного імперського минулого до сучасної "спорідненості душ", то коли-небудь це зможуть зробити і російськомовні».

Сьогодні «русский мир» використовує всі доступні методи, діючи не лише на рівні держав, а й на рівні медіа, освіти, громадянської роботи та підприємництва. Відповідь «русскому миру» полягає не в марних спробах перекричати політичних клоунів, а в адекватній реакції у всіх вимірах суспільного життя.

Демократичне європейське майбутнє України сьогодні прямо залежить від здатності її народу боронити свою ідентичність і державність  від будь-яких зазіхань «русского мира» з характерним для цієї концепції глибоко архаїчним переважанням церковно-релігійного над національно-державним.