«ПАНЫ ВЕСЕЛЯТСЯ И ХВАСТАЮТ»

Сьогодні вже зрозуміло, що вище керівництво держави лише створює вигляд бурхливої діяльності, однак, країною, як і раніше, правлять корупція та олігархи.

Як зазначає американське видання Foreign Policy, навіть якщо не звертати уваги на «цинічне політичне маневрування» українського президента, не можна не відзначити, що він фактично зводить нанівець усі зусилля по виправленню недоліків системи своїми кроками і необгрунтованими призначеннями на вищі пости. А його хвалькуваті заяви про те, що тисячі українських чиновників нібито вже засуджені і покарані за корупцію - це всього лише невдала спроба «ввести в оману українців і Захід», стверджують журналісти.

І все це відбувається на фоні подальшого зубожіння народу та захмарних доходів, зазначаних в е-деклараціях українських можновладців. Таке враження, що в Україні нічого не змінилося з часів Миколи Гололя. В повісті «Страшна помста», що входить до складу збірника «Вечори на хуторі біля Диканьки» і датується приблизно літом - початком осені 1831 року, він написав: «Паны веселятся и хвастают … зовут народ украинский своими холопями».

       То так що, пропала Україна? Відповідь, як не дивно, знаходимо в тому ж ХІХ столітті в «Книгах буття українського народу», складених братчиками Кирило-Мефодієвського товариства десь у 1845 - наприкінці 1846 років: «Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось».

         Ну хіба це не про наше сьогодення.