СТАРА
КАЗКА НА НОВИЙ ЛАД
Всім,
напевно, з дитинства добре знайома казка про «Козу-дерезу». Сюжет казки дуже
простий і такий, що легко запам’ятовується. Купив дід козу на ярмарку та й
привів додому. Та коли господар доручає рідні пасти козу, а ввечері питає
рогату, чи та їла, чи пила, нахабна коза обманює його, говорячи, що нічого не
їла й не пила. З пересердя дід проганяє своїх синів, а згодом і жінку. А коли
з’ясовується правда і дід хоче козу зарізати, вона збігає до лісу, де
вдирається в хатинку до зайчика.
Бідолашний
зайчик, повернувшись додому, знаходить там якусь зайду, та не може її прогнати,
ба й навіть інші лісові звірі не в змозі це зробити, бо дуже бояться рогатої й
бородатої кози, яка ж до того ж ще й приказує:
- Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть.
Та
все закінчується хепі-ендом, бо знаходиться такий собі рак-неборак, який не
злякався кози та вигнав її з хатинки. Дуже повчальна історія, і не лише для
малюків, що не треба пускати чужинців до своєї оселі.
Та
тільки сьогодні ця давня казка наповнюється новим смислом. Казковий зайчик – то
наша бідолашна Україна, а коза-дереза – це нахабний «русский мир», який без
дозволу вдерся в чужу хату. Всі ці ведмеді, вовки та лисички – то Євросоюз,
який нібито і хоче допомогти Україні, та страшенно боїться кози-дерези. Ось
тільки невідомо, хто той рак-неборак, який вижене нарешті з нашої хати цю рогато-бородату
нахабу?
Цікаво,
що казка вважається також російською. В Росії широкому загалу вона відома в
обробці Олексія Миколайовича Толстого, яка майже слово в слово повторює
український варіант, включно з козиною приказкою. Хіба що замість рака-неборака
фігурує півник. При цьому, в найбільшій збірці російських народних казок О. М.
Афанасьєва казки «Коза-дереза» немає, хоча є досить схожа «Сказка о козе
лупленой». Проте в цій казці відсутня перша частина про пасіння кози, а
визволяє зайчикову хатинку не півник, який також нічого не зміг вдіяти з козою,
а маленька бджілка. Отже варіант Толстого списаний саме з української казки, а
не з афанасьївської. До того ж, сам О. М. Афанасьєв нерідко включав до складу
російських казок і деякі малоросійські, як наприклад «Покатигорошек» або
«Никита Кожемяка», бо вважав українців гілкою «русского народа».
А
«червоний граф», як називали О. М. Толстого, не лише полюбляв, як і його тезка
за прізвищем Лев Миколайович, обробляти народні казки, а ще й відомий
переробкою (прямо кажучи плагіатом) казки італійського письменника Карло
Коллоді «Піноккіо», знайомої російському читачеві, як казка про Буратіно.
Отже
все виглядає суто по-російськи – не лише вдертися в чужу хату, а ще й привласнити
собі її історію.
Немає коментарів:
Дописати коментар