УКРАЇНА СВОЇХ НЕ КИДАЄ?

27 грудня 2017 року відбувся перший за останні півтора роки обмін полоненими між Україною і терористами з Л-ДНР за формулою 74 на 306 (фактично 73 на 233). Влада вже встигла приписати собі цю заслугу. Серед численних статей в мережі можна зустріти й такі заголовки як «Україна своїх не кидає!».

Звісно, що визволення українців з ворожого полону – це дуже добре. І тут не має значення навіть непропорційність цього обміну, адже кожний звільнений українець символізує хоча й маленьку, а все ж таки перемогу України. Це дійсно визначна і довгоочікувана подія. Ось тільки стосовно того, що Україна своїх не кидає можна заперечити.

На жаль кидає. Кидає з продажними судами та корисливою поліцією, з завищеними комунальними тарифами та заниженим курсом гривні, з недолугою медичною допомогою, з мізерними зарплатами у конвертах та ганебною пенсією, з українською мовою нарешті … І відбувається це не один раз на півроку, а, як не прикро, щодня.

А щодо визволення українських заручників з полону, то треба розуміти, що це не заслуга влади, а її обов’язок.

ЧИ БУДЕ В УКРАЇНИ СПРАВЖНІЙ ЛІДЕР?

Катастрофічний стан України загострив проблему адекватності українських політичних лідерів. Більше немає часу втрачати можливості такими ж темпами, як це відбувалося останні роки, не кажучи вже про весь період державної незалежності. Сучасний український політолог і публіцист Сергій Грабовський, говорячи про діячів Визвольних змагань 1917-1920 років, зазначає, що «уся новітня історія нашої країни - це правдива історія колосальних можливостей, нереалізованих з вини дрібних і дріб’язкових політиканів». Проте ці слова, на превеликий жаль, в повній мірі можна віднести і до сучасних українських політиків.

Якось фатально не щастить Україні з президентами. Перший – затятий комуніст, ідеолог компартії, який швидко зорієнтувався і змінив колір на жовто-блакитний; другий – червоний директор, котрий весь президентський термін вчився правильно розмовляти українською; третій – бухгалтер, який весь час запевняв, що «ці руки нічого не крали»; четвертий – двічі судимий зек, який навіть у злодійському середовищі отримав прізвисько «хам»; і, нарешті, п’ятий – барига, який збільшує свої статки під час кривавої війни зі східним агресором. То чи буде в України колись справжній лідер? Чи діждемося ми його?

Наш великий пророк Тарас Шевченко дав на це чітку відповідь: «О роде суєтний, проклятий, / Коли ти видохнеш? Коли / Ми діждемося Вашингтона / З новим і праведним законом? / А діждемось-таки колись».

НЕ ДОЧЕКАЮТЬСЯ!

       Україну взяли в облогу з усіх боків. На сході - путінська Росія, із заходу - ворожі сусіди в особі Польщі, Угорщини, Румунії, та на додаток - проросійське Придністров'я, на півночі - болота лукашенківської Білорусі, лояльної путінському режиму, на півдні - Чорне море, також контрольоване Росією. А ще зверху - продажна, корумпована влада в купі з неукраїнськими олігархами. Додамо сюди внутрішню українофобську п'яту колону - і картина буде, мабуть, повною. Залишається одне вільне місце - знизу. Але, не дочекаються, суки! Ворог не пройде і буде знищений. А Україна була, є і буде. «Народ мій є, народ мій завжди буде, Ніхто не перекреслить мій народ!». Слава Україні!

НАРОД І ВЛАДА

Влада поважає народ тоді, коли у кожного громадянина вдома є рушниця, а не телевізор

В історії США видатну роль зіграли так звані мінітмени. Мінітмени (англ. minutemen, від minute - «хвилина» і men - «люди») – це ополчення північноамериканських колоністів. Вони з'явилися в XVII столітті для боротьби з індіанцями і злочинцями, коли держава була не здатна захистити своїх громадян. До складу ополчення входили молоді фермери, зазвичай до 30 років. При першому повідомленні про напад мінітмени швидко («в одну хвилину») збиралися аби дати відсіч, звідси й виникла їх назва. 
     Згодом мінітмени вели боротьбу і з солдатами інших колоніальних держав, зокрема, з англійськими королівськими військами. Мінітмени брали активну участь у Війні за незалежність США і попередніх подіях. Чисельність мінітменів доходила до 13 тисяч бійців. Пізніше на основі формувань мінітменів була створена американська Континентальна армія. А у ХХ столітті на їх честь була названа американська міжконтинентальна балістична ракета.

На світлині: пам’ятник мінітменам у місті Лексінгтон (Масачусетс)

КОРОТКА ІСТОРІЯ ВАТНИКА

Останнім часом в російську, а звідти і в українську мову, ввійшло слово і поняття «ватник». Сьогодні це один з неологізмів (семантично переосмислених), які активно поповнюють сучасні словники. Поняття виникло з однойменного інтернет-мему (від англ. meme). Під мемом розуміється одиниця культурної інформації, яка поширюється від однієї людини до іншої за допомогою імітації, навчання тощо.
     Автором мему є росіянин Антон Чадський, який згодом змушений був виїхати з Росії через політичні переслідування. Картинка ватника, яку він створив, була вперше опублікована у соціальній мережі ВКонтакті в одній із груп 9 вересня 2011 року. В 2012 році мем став широко популярним і на інших ресурсах і Інтернеті. Автор створив у ВКонтакті спільноту, присвячену персонажу ватника "Рашка Квадратный Ватник".

БИТВА БАРАНІВ

    Кому як, а мені недавні події на кордоні, щодо намагання Міхо Саакашвілі прорватися в Україну, протестні акції під Верховною Радою України, що відбулися потому, як і взагалі протистояння нинішнього президента і колишнього одеського губернатора, нагадують старий дитячий віршик радянського поета Сергія Міхалкова. Пропоную пригадати цей вірш в українському перекладі.

БАРАНИ

                                       По стежиночці крутенькій

Баранець ішов чорненький.

Та на мостику горбатім

Він зустрівся з білим братом.

Баранець промовив білий:

«Брате, тут таке ось діло:

Вдвох пройти ми тут не в змозі –

Не стовбич же на дорозі».

Чорний брат пробекав: «Бе-е-е!

Що ти, брат, верзеш таке-е-е?

Хай мої відсохнуть ноги,

Якщо я зійду з дороги!».

Помотав один рогами,

Інший вперся в міст ногами …

Та як рогом не крути –

Вдвох містком тим не пройти.

В небі сонечко пече

Під містком ріка тече.

У тій річці рано-вранці

Потонули два баранці.

© С. Міхалков, 1959

Пер. з рос. В. Селезньов, 2017

        А поки барани б'ються, у посполитих, як завжди, чуби тріщать. Та колись ця маячня закінчиться і обидва фігуранти цього шоу, як старі друзі і одногрупники, назавжди підуть з України, прихопивши з собою інших «героїв» і «героїнь» сучасної української політики. Ну а ми нарешті почнемо вигравати війну, відновлювати економіку, створювати український культурний простір, відбудовуючи велику, сильну і по-справжньому незалежну Україну. Незалежну від таких ось баранів ...

КІНЕЦЬ «РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ»

Як передає агенція «РИА Новости» через введення західних санкцій проти Російської Федерації «Росатомфлот» прийняв рішення утилізувати атомний криголам «Радянський Союз».

Про це розповів гендиректор «Росатомфлота» В'ячеслав Рукша після підписання відповідного наказу. Він пояснив, що з 2014 року планувалося відновлення криголама під шельфові проекти, але потім західні країни ввели санкції проти Росії у відповідь на окупацію Криму. В результаті спільний проект «Роснефти» і американської ExxonMobil щодо освоєння шельфу Карського моря був згорнутий і «Радянський Союз» залишився «без роботи».

«Радянський Союз» - це четвертий атомний криголам типу «Арктика». Він був збудований на Балтійському заводі і був спущений на воду в 1986 році. Використовувався для наукових цілей і туризму до 2010 року після чого судно перевели в резерв і планували відновити його працездатність у 2017 році.

Як на мене, цілком закономірний і символічний кінець «Радянського Союзу».