Неоптимістичні роздуми над печерною українофобією

Вже вдруге поспіль за останні три дні загальноукраїнський телеканал показує карту України без Криму. Спочатку 16 березня, у вечірньому випуску новин канал «UA: Перший», а 18 березня і канал СТБ в іншому ефірі.

Обидва канали вже встигли вибачитись перед глядачами, заявивши, що це нібито була технічна помилка.

Дивує, що з боку відповідальних високопосадовців досі немає адекватної реакції. І це у четверту річницю анексії Криму. Лише віце-прем’єр В. Кириленко у своєму твітері слушно зауважив, що це не випадковість, а чиясь цілеспрямована робота.

І це зайвий раз доводить, що Україна програє інформаційну та ідеологічну війну на всіх фронтах, як на зовнішніх, та і на внутрішньому. Нас давно вже б’ють на власній території.

В УКРАЇНІ ПЕРЕМІГ «ЕГОЇСТИЧНИЙ ГЕН»

В Україні підбили підсумки чергового XIХ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» за 2017 рік. Серед переможців рейтингу знані й шановані читачами вітчизняні та зарубіжні автори, такі як Сергій Жадан, Юрій Винничук, Дмитро Павличко, Ірина Жиленко, Леонід Ушкалов, Наталя Яковенко, Ізабель Альєнде, Джозеф Стігліц, Карл Густав Юнг та інші.

Загалом лауреатів премії визначали серед понад тисячі книжок, виданих торік в Україні, у восьми номінаціях.

За результатами Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» за 2017 рік в номінації науково-популярної літератури перемогу одержала й гучна книжка відомого британського біолога і популяризатора науки Річарда Докінза «Егоїстичний ген». 

ЛЕБЕДИНЕ ОЗЕРО

Здається вже вгамувалися пристрасті щодо того, чи варто слухати Висоцького, чи ні. Мабуть то справа смаків кожної людини. А я от не хочу слухати будь-яку російську музику, хоч попсу, хоч шансон. Так само як не хочу дивитись російські фільми чи читати російські книжки. Єдине, щоб я із задоволенням послухав із-за поребрика, так це «Лебедине озеро» Петра Ілліча Чайковського.

ПОМИЛКА ОНОРЕ ЯРОША

Проблема українських націоналістів полягає в тому, що вони переймаються лише національно-визвольною боротьбою, і їх не цікавлять болючі соціальні та суспільно важливі питання. Ні ВО «Свобода», ні Правого сектора, ні інших не було чутно, аж поки в Польщі не прийняли так званий «антибандерівський закон». Тут і Тягнибок, і Ярош одразу зробили гучні заяви.

Та їх не цікавить рівень корупції в країні, їх не цікавлять продажні суди, їх не цікавить незаконне видобування бурштину на Волині або хижацьке вирубування лісів на Закарпатті, їх не цікавлять мізерні пенсії і позамежні комунальні тарифи, їх не цікавлять вояжі на Мальдиви та Сейшели посеред війни і т. п. І в цьому полягає їхня помилка. Тому народ, той, що пересічний, їх не підтримує. Тому на виборах вони задовольняються своїми стабільними 2-3 відсотками, які дозволяють щось сказати, але не надають можливості щось зробити. Тому вони демонстративно показують свою лояльність до діючої, начебто патріотичної, влади, і принципово не беруть участі у протестних акціях.

ХТО НА БАГАМИ?

Ось тут кажуть, мовляв бувші лідери Майдану скурвились. Порошенко на Мальдивах відпочиває, Луценко - на Сейшелах. Козак Гаврилюк - той поскромніше, усьго лише на курорті в Болгарії засмагав. А мені от цікаво, хто наступним на Багами чкурне? Парубій чи Турчинов?

СВЯТИЙ ГАГАРІН або СВЯТО "ЗВІЗДЕННЯ"

 

Маразм на Росії крєпчає. Як передає агенція Інтерфакс, 19 січня 2018 року в місті Віфлеємі пройде урочиста церемонія відкриття бронзового бюста Юрія Гагаріна, переданого в дар жителям Палестини Фондом «Діалог Культур - Єдиний Світ». Проект встановлення погруддя Гагаріна в Палестині здійснюється Фондом за підтримки Ради молодих дипломатів МЗС Росії спільно з Віфлеємським відділенням Імператорського Православного Палестинського Товариства і Калузьким відділенням Російської асоціації політичної науки.
Бюст буде встановлений на площі Різдва Христового, на якій розташовується одна з найстаріших діючих християнських церков в світі - Храм Різдва Христового.

«Ця християнська церква, згідно з переказами, була побудована над місцем народження Ісуса Христа. Мета наших проектів полягає в об'єднанні людей різних культур. Першу людину, яка здійснила політ у космос, знають, напевно, в усіх куточках світу. Його особистість є втіленням людських ідеалів і символом служіння народу», - зазначила керівник прес-служби фонду «Діалог культур - Єдиний світ» Ірина Шамгунова.

Отже «русский мир» добрався вже й до Святої Землі. Не виключено, що незабаром жителів Палестини будуть щосили «звіздити» нові православні комуністи, нащадки булгаківського Швондера.

СТАЛІНОПУТІН


Цей вірш був написаний кремлівським лизоблюдом Сергієм Михалковим у 1937 році. Замініть у ньому слово «Сталін» на «Путін» і ви зрозумієте, що з тих пір в Росії нічого не змінилося. Навіть зі зміною вождя в цій країні нічого не міняється. Це все, що треба знати про Росію росіян.

Спит Москва. В ночной столице
В этот поздний звездный час
Только Сталину не спится -
Сталин думает о нас.

Много верных и отважных
Храбрецов стоит в строю -
Сталин думает о каждом,
Кто хранит страну свою.

Тот - плывет на ледоколе,
Этот - пробует летать,
Тот - еще в начальной школе
Книжки учится читать.

За горами, за долами,
В кишлаке своем родном,
Мальчик смотрит за стадами -
Сталин знает и о нем.

Даже песню Сталин слышит,
Что в степи пастух поет.
Мальчик Сталину напишет -
Из Кремля ответ придет.

За Уралом, на Байкале,
Ты больной лежишь в избе,
Ты не бойся - знает Сталин,
Помнит Сталин о тебе.

Он пошлет людей надежных,
Чтоб тебя в тайге найти,
Отыскать в глуши таежной
И от гибели спасти.

Сталин знает неизвестных
Дочерей и сыновей,
Всех людей прямых и честных,
Верных Родине своей.

УКРАЇНА СВОЇХ НЕ КИДАЄ?

27 грудня 2017 року відбувся перший за останні півтора роки обмін полоненими між Україною і терористами з Л-ДНР за формулою 74 на 306 (фактично 73 на 233). Влада вже встигла приписати собі цю заслугу. Серед численних статей в мережі можна зустріти й такі заголовки як «Україна своїх не кидає!».

Звісно, що визволення українців з ворожого полону – це дуже добре. І тут не має значення навіть непропорційність цього обміну, адже кожний звільнений українець символізує хоча й маленьку, а все ж таки перемогу України. Це дійсно визначна і довгоочікувана подія. Ось тільки стосовно того, що Україна своїх не кидає можна заперечити.

На жаль кидає. Кидає з продажними судами та корисливою поліцією, з завищеними комунальними тарифами та заниженим курсом гривні, з недолугою медичною допомогою, з мізерними зарплатами у конвертах та ганебною пенсією, з українською мовою нарешті … І відбувається це не один раз на півроку, а, як не прикро, щодня.

А щодо визволення українських заручників з полону, то треба розуміти, що це не заслуга влади, а її обов’язок.

ЧИ БУДЕ В УКРАЇНИ СПРАВЖНІЙ ЛІДЕР?

Катастрофічний стан України загострив проблему адекватності українських політичних лідерів. Більше немає часу втрачати можливості такими ж темпами, як це відбувалося останні роки, не кажучи вже про весь період державної незалежності. Сучасний український політолог і публіцист Сергій Грабовський, говорячи про діячів Визвольних змагань 1917-1920 років, зазначає, що «уся новітня історія нашої країни - це правдива історія колосальних можливостей, нереалізованих з вини дрібних і дріб’язкових політиканів». Проте ці слова, на превеликий жаль, в повній мірі можна віднести і до сучасних українських політиків.

Якось фатально не щастить Україні з президентами. Перший – затятий комуніст, ідеолог компартії, який швидко зорієнтувався і змінив колір на жовто-блакитний; другий – червоний директор, котрий весь президентський термін вчився правильно розмовляти українською; третій – бухгалтер, який весь час запевняв, що «ці руки нічого не крали»; четвертий – двічі судимий зек, який навіть у злодійському середовищі отримав прізвисько «хам»; і, нарешті, п’ятий – барига, який збільшує свої статки під час кривавої війни зі східним агресором. То чи буде в України колись справжній лідер? Чи діждемося ми його?

Наш великий пророк Тарас Шевченко дав на це чітку відповідь: «О роде суєтний, проклятий, / Коли ти видохнеш? Коли / Ми діждемося Вашингтона / З новим і праведним законом? / А діждемось-таки колись».

НЕ ДОЧЕКАЮТЬСЯ!

       Україну взяли в облогу з усіх боків. На сході - путінська Росія, із заходу - ворожі сусіди в особі Польщі, Угорщини, Румунії, та на додаток - проросійське Придністров'я, на півночі - болота лукашенківської Білорусі, лояльної путінському режиму, на півдні - Чорне море, також контрольоване Росією. А ще зверху - продажна, корумпована влада в купі з неукраїнськими олігархами. Додамо сюди внутрішню українофобську п'яту колону - і картина буде, мабуть, повною. Залишається одне вільне місце - знизу. Але, не дочекаються, суки! Ворог не пройде і буде знищений. А Україна була, є і буде. «Народ мій є, народ мій завжди буде, Ніхто не перекреслить мій народ!». Слава Україні!

НАРОД І ВЛАДА

Влада поважає народ тоді, коли у кожного громадянина вдома є рушниця, а не телевізор

В історії США видатну роль зіграли так звані мінітмени. Мінітмени (англ. minutemen, від minute - «хвилина» і men - «люди») – це ополчення північноамериканських колоністів. Вони з'явилися в XVII столітті для боротьби з індіанцями і злочинцями, коли держава була не здатна захистити своїх громадян. До складу ополчення входили молоді фермери, зазвичай до 30 років. При першому повідомленні про напад мінітмени швидко («в одну хвилину») збиралися аби дати відсіч, звідси й виникла їх назва. 
     Згодом мінітмени вели боротьбу і з солдатами інших колоніальних держав, зокрема, з англійськими королівськими військами. Мінітмени брали активну участь у Війні за незалежність США і попередніх подіях. Чисельність мінітменів доходила до 13 тисяч бійців. Пізніше на основі формувань мінітменів була створена американська Континентальна армія. А у ХХ столітті на їх честь була названа американська міжконтинентальна балістична ракета.

На світлині: пам’ятник мінітменам у місті Лексінгтон (Масачусетс)

КОРОТКА ІСТОРІЯ ВАТНИКА

Останнім часом в російську, а звідти і в українську мову, ввійшло слово і поняття «ватник». Сьогодні це один з неологізмів (семантично переосмислених), які активно поповнюють сучасні словники. Поняття виникло з однойменного інтернет-мему (від англ. meme). Під мемом розуміється одиниця культурної інформації, яка поширюється від однієї людини до іншої за допомогою імітації, навчання тощо.
     Автором мему є росіянин Антон Чадський, який згодом змушений був виїхати з Росії через політичні переслідування. Картинка ватника, яку він створив, була вперше опублікована у соціальній мережі ВКонтакті в одній із груп 9 вересня 2011 року. В 2012 році мем став широко популярним і на інших ресурсах і Інтернеті. Автор створив у ВКонтакті спільноту, присвячену персонажу ватника "Рашка Квадратный Ватник".

БИТВА БАРАНІВ

    Кому як, а мені недавні події на кордоні, щодо намагання Міхо Саакашвілі прорватися в Україну, протестні акції під Верховною Радою України, що відбулися потому, як і взагалі протистояння нинішнього президента і колишнього одеського губернатора, нагадують старий дитячий віршик радянського поета Сергія Міхалкова. Пропоную пригадати цей вірш в українському перекладі.

БАРАНИ

                                       По стежиночці крутенькій

Баранець ішов чорненький.

Та на мостику горбатім

Він зустрівся з білим братом.

Баранець промовив білий:

«Брате, тут таке ось діло:

Вдвох пройти ми тут не в змозі –

Не стовбич же на дорозі».

Чорний брат пробекав: «Бе-е-е!

Що ти, брат, верзеш таке-е-е?

Хай мої відсохнуть ноги,

Якщо я зійду з дороги!».

Помотав один рогами,

Інший вперся в міст ногами …

Та як рогом не крути –

Вдвох містком тим не пройти.

В небі сонечко пече

Під містком ріка тече.

У тій річці рано-вранці

Потонули два баранці.

© С. Міхалков, 1959

Пер. з рос. В. Селезньов, 2017

        А поки барани б'ються, у посполитих, як завжди, чуби тріщать. Та колись ця маячня закінчиться і обидва фігуранти цього шоу, як старі друзі і одногрупники, назавжди підуть з України, прихопивши з собою інших «героїв» і «героїнь» сучасної української політики. Ну а ми нарешті почнемо вигравати війну, відновлювати економіку, створювати український культурний простір, відбудовуючи велику, сильну і по-справжньому незалежну Україну. Незалежну від таких ось баранів ...

КІНЕЦЬ «РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ»

Як передає агенція «РИА Новости» через введення західних санкцій проти Російської Федерації «Росатомфлот» прийняв рішення утилізувати атомний криголам «Радянський Союз».

Про це розповів гендиректор «Росатомфлота» В'ячеслав Рукша після підписання відповідного наказу. Він пояснив, що з 2014 року планувалося відновлення криголама під шельфові проекти, але потім західні країни ввели санкції проти Росії у відповідь на окупацію Криму. В результаті спільний проект «Роснефти» і американської ExxonMobil щодо освоєння шельфу Карського моря був згорнутий і «Радянський Союз» залишився «без роботи».

«Радянський Союз» - це четвертий атомний криголам типу «Арктика». Він був збудований на Балтійському заводі і був спущений на воду в 1986 році. Використовувався для наукових цілей і туризму до 2010 року після чого судно перевели в резерв і планували відновити його працездатність у 2017 році.

Як на мене, цілком закономірний і символічний кінець «Радянського Союзу».

РОССОТРУДНИЧЕСТВО або УКРКОЛАБОРАЦІОНІЗМ

Чудернацька все ж таки у нас країна Україна. Вже четвертий рік поспіль між Україною і Росією фактично точиться війна, а в Києві і досі існує такий собі «Російський центр науки і культури в Києві» (РЦНК), що є представництвом відомого «Россотрудничества». І не просто існує, а ще й з успіхом провадить різні «руськомірські» акції та заходи.

Ось, наприклад, як повідомляє офіційний сайт, 12 серпня в РЦНК в Києві відбулася зустріч з групою українських школярів, що прямують до Москви і Санкт-Петербургу для участі в навчально-освітній програмі «Россотрудничества» «Здравствуй, Россия!». При цьому, супроводжувати їх будуть кращі викладачі-русисти з різних регіонів України.

СТРАХ І ОСОБИСТІ ІНТЕРЕСИ

Не зважаючи на велику кількість осіб в українському політикумі, в країні немає жодного політика або політичної сили, які б користувалися довірою, повагою і беззаперечною підтримкою суспільства. Ми й досі маємо все ті ж старі, давно скомпрометовані обличчя, на кшталт екс-регіоналів, «Батьківщини», «Народного фронту», «Блоку Петра Порошенка» тощо. Чому ж не з’являються нові гравці на цьому благодатному полі? Невже з нових політичних сил ми можемо розраховувати лише на появу партій Надії Савченко чи Міхаїла Саакашвілі?

На жаль, в Україні майже повністю була знищена еліта: культурна, просвітницька, економічна і, звичайно ж, політична. Численні голодомори, репресії, розстріли, цькування та роки застою зробили своє діло - звели нанівець сміливий козацький дух в прийдешніх поколіннях українських провідників. Я маю на увазі не український народ взагалі, а саме лідерів, здатних повести за собою маси. Вони віддають перевагу конформізму, вмінню домовлятися з можновладцями замість «боротьбі до загину». Лідери Майдану виявились уявними, такими, що не справдили очікувань мільйонів українців, але ж інших не було.

ДЕНЬ ПРИКОРДОННИКА ЧИ ПОГРАНИЧНИКА?

28 травня в Україні офіційно відзначається День прикордонника. Дуже хотілося б привітати українських прикордонників зі святом. Але! Чому наші прикордонники мають святкувати це свято, дату якого встановлено ще за радянських часів,  разом з Росією, яка кордони нашої держави брутально порушила? Невже «русский мир» forever. Цитую:

«МОСКВА, 28 мая — РИА Новости. День пограничника, профессиональный праздник личного состава Пограничной службы ФСБ РФ и ветеранов пограничных войск, отмечается в воскресенье в России. В этот день в 1918 году Совет народных комиссаров РСФСР принял декрет "Об учреждении пограничной охраны". День пограничника в качестве праздничной даты был установлен в 1958 году постановлением Совета Министров СССР за большие заслуги пограничников в деле охраны и защиты государственной границы. В современной России День пограничника 28 мая установлен указом президента РФ от 23 мая 1994 года "в целях возрождения исторических традиций России и ее пограничных войск"».

Це що - НЕДОКОМУНІЗАЦІЯ чи НЕДОУМСТВО?

ПОСТКОЛОНІАЛЬНИЙ СИНДРОМ

Мабуть я один з не багатьох користувачів Інтернету, хто не переймається закриттям російських соцмереж і порталів. Бо ніколи не мав нічого спільного з Однокласниками, ВКонтакті, Яндексом чи Мейл.ру. Та й навіщо? В мене є сторінки у Facebook, Google+, на платформі UAмодна та поштові скриньки на gmail.com, i.ua, ukrnet.com. Хіба цього замало?

А щодо Яндексу і Мейл.ру, то в мене до них не просто неприязнь, а особлива неприязнь. Ці сервіси - типові представники нахабного «русского мира», який пре куди його не просять. Інколи треба завантажити якусь корисну безкоштовну програму, так ці сервіси автоматично чіпляються до мого браузера Google Chromе, як риби-прилипали,  і потім треба гаяти час аби повидаляти цей непотріб з комп’ютера. Давно треба було позбавитися цих паразитів. Як то кажуть: «Нафіг з пляжу».

АНАРХІСТСЬКЕ, НАЦИСТСЬКЕ, РАДЯНСЬКЕ …

Більшість радянських свят були заполітизовані: за стіл не сідали без того, щоб не взяти участь у ритуалах «всенародного торжества», що демонстрували всьому світові «єдність партії і народу». При цьому радянські свята сприймалися саме як радянські, тобто безпосередньо пов'язані з СРСР. Однак багато радянських свят були запозичені і з'явилися задовго до народження Країни Рад.

Одним з таких свят був День 1 травня, він же Першотравень, він же День праці або День міжнародної солідарності трудящих. Сьогдні мало кому відомо, що засноване це свято було на честь … страчених анархістів.

СТАРА КАЗКА НА НОВИЙ ЛАД

Всім, напевно, з дитинства добре знайома казка про «Козу-дерезу». Сюжет казки дуже простий і такий, що легко запам’ятовується. Купив дід козу на ярмарку та й привів додому. Та коли господар доручає рідні пасти козу, а ввечері питає рогату, чи та їла, чи пила, нахабна коза обманює його, говорячи, що нічого не їла й не пила. З пересердя дід проганяє своїх синів, а згодом і жінку. А коли з’ясовується правда і дід хоче козу зарізати, вона збігає до лісу, де вдирається в хатинку до зайчика.

Бідолашний зайчик, повернувшись додому, знаходить там якусь зайду, та не може її прогнати, ба й навіть інші лісові звірі не в змозі це зробити, бо дуже бояться рогатої й бородатої кози, яка ж до того ж ще й приказує:

- Я, коза-дереза,

За три копи куплена,

Півбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету, -

Тут тобі й смерть.

Та все закінчується хепі-ендом, бо знаходиться такий собі рак-неборак, який не злякався кози та вигнав її з хатинки. Дуже повчальна історія, і не лише для малюків, що не треба пускати чужинців до своєї оселі.